Вулиця мала впродовж своєї довгої історії й інші назви. У 50-х роках XX ст. вулиці повернули її історичну назву. Дерев"яна Спаська церква простежується з 1699 р. А 1741 р. згорілу церкву відбудував тесляр Мартин Петров. Пожежа 1811 р. знищила Спаську церкву, як і всі дерев"яні подільські споруди. Після цього церкву Спаса Преображення вже не відновлювали, але новопрокладена прилегла вулиця дістала назву Спаська. Від церкви ж лишилось лише місце, де вона стояла.

Новоутворені післяпожежні садиби облаштовувалися на рештках старих ділянок та згарищах, що лишилися від них. Післяпожежна Спаська пролягла інакше, ніж давня вулиця. Як і всі інші допожежні вулиці Подолу, була вона звивистою, адже конфігурація давніх вулиць повторювала напрямки, вигини стежок та доріг, що їх накреслила сама природа І протоптали самі подільські мешканці. Характер Спаської був однотипним, вона забудовувалась корчмами та шинками.

На розі Спаської та Костянтинівської вулиць (Костянтинівська, № 2/1) стоїть будинок, що належав відомій родині подільських міщан Балабух, яка мала монополію на виготовлення та продаж сухого варення. Будинок цей був споруджений у 1830-ті роки. Його підвалини належать до XVIII ст. Галерею, що прилягала до будинку, та надвірні споруди розібрали у 1977 р. Перший поверх цього двоповерхового будиночка займали крамниці, горішній було облаштовано для житла. На фасаді добре прочитується глуха аркада. Фасад прикрашають пілястри, сандрики, розетки, рослинний орнамент, карнизи. Будинок Балабух є зразком класицистичних подільських торговельно-житлових споруд.

На Спаській, № 6 стоїть ефектний будинок у стилі модерну. На Спаській, № 8 — прибуткові будинки, зведені 1900 р. на замовлення купця Т. Апштейна техніком-будівельником Андрієм Краусом. На Спаській, № 10 — класич¬ний особнячок початку XIX ст.

В ряду забудови Спаської під номером 12, привертає увагу особняк, збудований 1912 р. архітектором Валеріаном Риковим під контору залізоскоб"яної торгівлі купця Товія Апштейна. На Спаській, № 14 містився завод мінеральних вод. 1837 р. на садибі Сопоцького було споруджено будинок, де знаходилась фабрика східних солодощів — халви, лукума. У № 21 виготовляли дерев"яні ящики. На подвір"ї у № 39 стояв Херсонський полк. Будинок № 30 займали Віттєвські лазні початку XX ст. У будинку № 7 мешкав художник Маренков. У № 36 містився млин «Кольбер і син» (млинзавод № 1). Мало залишилось тепер на вулиці Спаській старих будиночків.

Острівцем старовини залишається на Спаській, № 16-Б будинок, який становить велику цінність, — в ньому розташувався Музей гетьманства. Це допожежна кам"яниця, іноді її називають «будинком Мазепи», хоча скоріше це просто будинок мазепинської епохи. Належав він представникам козацької старшини. Садиба з тилу з"єднувалась вузеньким провулком з Микільською вулицею. У XVIII ст. садибу зусібіч оточували володіння козацької старшини...

Власником цієї садиби був священик Яків Сичевський, чия парафія знаходилась поруч. Родина Сичевських відома з кінця XVII ст., з мазепинських часів. За походженням Сичевські були польськими шляхтичами. Представники цієї родини були членами магістрату і священиками Спаської церкви. Наприкінці XVIII ст. власником садиби став купець Усович, придбавши кам"яні та дерев"яні надвірні споруди з садом. На початку XX ст. садибу придбав купець Іван Покровський, який входив до Комісії з оцінки будинків. Син власника садиби Г. Покровський був головою міської Думи, Його дочка, за чоловіком,— Морачевска. Морачевські во лоділи садибою до 1917 р. За радянських часів будинок було поділено на комунальні квартири.

Власники змінювались, а садиба з будинком, що є зразком архітектури XVII — початку XVIII ст. збереглася, хоча будинок і постраждав під час пожежі 1811р., позбувся дерев"яного даху. Відновлена згідно типового проекту А. Меленського, ця споруда мала ще один поверх, дві колони і фронтоном, і набула простого класицистичного стилю. Під час перебудови у другій половині XIX ст. кам"яниця втратила внутрішні гвинтові східці, що сполучали обидва поверхи.

З післяпожежним переплануванням Подолу на зразок геометричних планів російських міст, його територія розбивалася на прямокутні квартали. Внаслідок цього старовинна садиба опинилася на перетині Спаської та Волоської вулиць, у глибині нового кварталу.

1985 року мешканців будинку було відселено, довго тривала його реставрація. Відроджено будинок коштом у української діаспори, і у 1993 року у ньому було відкрито Музей гетьманства.

Хоча будинок неодноразово перебудовувався, прибираючи нового модного класицистичного стилю, після реставрації він повернувся до свого первісного вигляду і знову постав старою утаємниченою кам"яницею. Глибокий льох та перший поверх повертають нас до XVII ст. І хоча XVIII й XIX ст. вносили свої мотиви у його архітектуру, але архаїка прочитується чітко.

В інтер"єрі кам"яниці гарні міцні ковані двері, цегляна долівка. Віконниці колись мали часте дерев"яне переплетіння, засклене зеленим склом округлої форми. У підвалі, ймовірно, з часів, коли будинком володіли Сичевські, було магістратське присутствіє. Цей невеличкий будинок — один з найстаріших зразків подільської забудови.

Зі Спаської вулиці можна пройти на вулицю Хориву.

Джерело: "Прогулянки старим Подолом", К., "Кий", 2003 рік